Пошук творів


 

Головна сторінка » Твори з української мови » Твір-розповідь

У категорії творів: 39
Показано творів: 1-39
Сторінка 1


Воно приходить до нас щороку, сонце сяйне, заквітчане і дуже щире - Свято Матері. Приходить у першу неділю березня, коли стихають лютневі віхоли, коли сонечко своїм проміннячком тільки-но починає зігрівати змерзлу землю.
Якось під час прогулянки в лісі бабуся зірвала невідоме мені зелене рослинка. Спочатку я подумала, що воно має лікувальні властивості, але бабуся з посмішкою відповіла, що це барвінок і з ним пов’язано чимало народних звичаїв. Так я дізналася, що ця рослина зберігає зелений колір навіть під снігом, а живучість і витривалість барвінку, краса його кольору оспівані в багатьох народних піснях. В українському фольклорі він символізує молодість, любов і шлюб. За народними звичаями хлопці рвали барвінок навесні і віддавали коханій дівчині.
На літні канікули я поїхав до бабусі в село. Незадовго де мого приїзду у бабусиної корови Зорьки народилося маленьке теля - бичок. Воно було товстеньке, чорненьке, з великою білою плямою лобі. Я назвав його Мишком. Теля росло швидко, було рухливе. Коли я брався за маленькі роги бичка, він рдився і буцав мене. Якось увечері стадо корів поверталося додому.
ВИТИНАНКИ. На новорічні свята ми всією родиною поїхали у гості до тітки. Як же красиво було у неї в кімнаті. На вікнах, на стінах, полицях, сволоці - скрізь були наклеєні витинанки. Вони створювали радісний, передсвятковий настрій, дарували насолоду. Мені дуже захотілося навчитися робити ці незвичні прикраси. Я дізналася, що для витинанок беруть тонкий папір і фарбують його в червоний, рожевий, синій, зелений кольори. Папір складають учетверо і витинають так, щоб не було суцільних розрізів, щоб усі елементи були єдиними. З того часу я полюбила ці чудернацькі витвори. До кожного свята я прикрашаю свою кімнату різнокольоровими витинанками, дарую їх друзям та знайомим.
Цілими днями Улянка любила блукати в лісі. її приваблювала зелена галявина, сонячні промінці поміж дерев. Особливо подобалося їй лежати в траві на галявині, яку обступали високі пахучі липи. Галявина нагадувала дівчині маленьке земне озеро, яке пахло молодою травичкою. Уляна відчувала себе маленькою хазяйкою в цьому лісі. Допомагала йому: тушила залишений кимось жар від вогнища, щоб уникнути пожежі в лісі. Улянка зналамайже кожну рослинку, кожне деревце, які тягнулися до сонця. Згадувала дівчинка дідусеву казку.
Почався навчальний рік. Разом з цим почалися і польові роботи - збір урозічио не тільки на колгоспних полях, а й на присадибних ділянках. Багато людні уже вправилися біля городу. Дітвора мала час погуляти на вулиці, сходити ма рибалку. Алє одного разу ми поверталися з рибалки, йшли дорогою повз городи. Ана-тол І іі звернув нашу увагу на те, що лише на городі Олексія не викопана картопля. Олексій учився з нами, але нічого нікому не говорив. Та ми всі помітили, що ні и сумний, не гуляє з нами, поспішає додому після уроків. Ми не придавали цьому ніякого значення.
Ось вже який рік поспіль я проводжу літо у селі Іванівка у нас на Слобожаншині. Село невелике, два десятки дворів, колись тут вирувало життя, а потім молодь почала від’їжджати до міста. Поїхали й мої батьки - мама з татом, але корені не забувають: приїздять не лише відпочити, а й попрацювати. Я теж ні тільки байдики бити приїжджаю до бабусі з дідусем, а й допомагати по господарству. Наше село примітне тим, що на дахах кількох будинків та інших високих спорудах, і навіть на стовпах мережі електропередач можна побачити гігантські гніда. Деякі з них досягають у діаметрі півтора-два метри.
На небагатолюдній вулиці, далеко від центра міста, відкрився сучасний супермаркет. Зовні він нагадує споруди подібних магазинів, що розкидані по всьому місту. Але одна важлива відмінність все-таки є. Підприємці створили біля супер-маркета смерекову алею. Тут ростуть розкішні блакитні смереки. Вони однакові на зріст, пухнасті. У їхніх кронах вільно горобцям, синицям. Зрідка на верхівку присяде сорока. Часом вона нагадує флюгер; крутиться туди й сюди, невгамовно і рішить про щось своє, а потім, зірвавшись, раптово летіть геть. Горобці частенько сваряться із сороками, а голуби поважно походжають біля ялинок мозаїчними митами, щось викльовуючи з щілин, і приятелюють з горобцями.
До нас на Великдень приїздив погостювати мій двоюрідний брат Сергій и Радісно поблискуючи очами, він розповів, що їхній клас взяв участь у незвичнім суботнику: разом з мешканцями села хлопці саджали дерева.
У кожному дворі є свої таланти, хтось чудово грає на музичному інструменті, хтось співає, а у когось талант у виготовленні теслярських виробів. Про дивовижні здібності старожилки нашого двору Анастасії Павлівни ми дізналися кілька років тому. Пеньки від зрублених давно дерев, які псували настрій мешканцям, почали перетворюватись на казкові персонажі. Анастасія Павлівна, мавши масляні фарби, розмалювала пні, та так, що один із них перетворився на Лісовика, інший - на Кощія. Один із пеньків вона прикрасила солом’яним капелюхом, і з’явився Незнайка, а ще один пеньок почав нагадувати вулик, здавався, ось-ось звідти вилетить рій бджіл. Поряд із пеньком жінка насипала гравію, у ньому з’явилися глиняні бджоли. Анастасія Павлівна створила їх своїми умілими руками. Малеча охоче грає цими фігурками, і треба сказати, ставиться до них дуже обережно. Жодного творіння Анастасії Павлівні не зникло.
ДЯКУВАТИ ЗА ЧИСТОТУ? Часто доводиться спостерігати, як учні в школі з неповагою ставляться до технічних працівників. Звичайно, прибиральниця - не престижна робота, але це не означає, що вона не потрібна і не достойна пошани. Уявімо собі, що ми залишилися без техпрацівників. Як буде виглядати школа в кінці робочого дня? Яким буде повітря без вологого прибирання? Нещодавно я дізналася, що за кордоном прибиральники називаються гордо - рятівники від сміття. Я думаю, це цілком справедливо. І нам слід замислитися, кому маємо сказати «спасибі» за сяючу чистоту в школі.
Стояв спекотний липневий день. Ми гралися у дворі: хтось осідлав гойдалки, хтось - велосипед, а ми з Дмитром грали у шахи. Раптом здійнявся вітер, сонце почало меркнути. Хтось із дорослих сказав, що зараз буде дощ. І справді, невдовзі перші великі холодні краплі впали на землю, і дощ пустився щосили. Дитячий майданчик спорожнів, діти розбіглися по домівках, а ми з Дмитром сховалися у невеликій альтанці. Краплі дощу барабанили по покрівлі, залітали усередину - стало просто холодно. Але шлях до будинку було відрізано зливою.
Нас у батьків двоє - я і моя молодша сестра Маринка. Мене звуть Катерина, навчаюсь я у дев’ятому класі звичайної загальноосвітньої школи. Маринка - першокласниця. Наш батько працює на будівництві - він кранівник. Професія рідкісна, він на будь-якому будівництві бажаний робітник. Батько будує житло. Ці красиві будинки прикрашають різні вулиці нашого міста, яке перед нашим татом як на долоні, коли він сидить у кабіні височенного піднімального крана. Ми якось з Мариикою ходили на екскурсію до батьківського будівництва. Захопило дух, коли ми дивилися знизу вгору на кабіну його крана.
Якось ми з Сашком, моїм другом і однокласником, йшли з тренування . Ми захоплюємося футболом і займаємося у спортивному клубі для підлітків. Як завжди, у тій частині ринку, де продають тварин, було багатолюдно. Кого тільки не було! І хом’яки, і морські свинки, і собаки, і кішки. Один із немолодих продавців, помітивши нас, покликав до себе. Коли ми підійшли до нього, звернули увагу на цуценя, яке мирно дрімало у коробці біля ніг чоловіка. На коробці було написано: «Віддам добрим людям». Цуценя було товстеньке, сіро-руде, сріблястою плямочкою на лобі. І таке кумедне, що ми посміхнулися.
Ще в сиву давнину на Поділлі, у тихій і затишній долині, де било з-під землі кришталеве джерело, осіли люди. Жили мирно і щасливо, аж поки на рідний край не напали монголо-татарські орди. Не раз налітали люті вороги, але щоразу підіймалося з руїн село. Якось зненацька наскочили ординці, спалили хати та повели всіх людей у полон. Нікому було вже відбудовувати село. І тоді сталося диво. На попелищі І в долині виросли дивовижні рослини, які не боялися вогню, бо самі спалахували полум’ям і залишалися цілісінькими. Здавалося, в них уселився дух непоборного народу, що його ніякі вороги не могли зломити…
ЯК ІВАНКО СТАВ ХОРОБРИМ. На шкільному подвір’ї росла велика і висока яблуня. Яблука у неї були рожевобокі, смачні. Учні завжди ласували ними і невдовзі яблук майже не залишилося. Іванко прийшов до школи рано. На лавці під яблунею вже сиділо двоє дівчаток. Вони дивилися вгору на яблуню, де росло ще кілька плодів. Дівчатка подивилися на Іванка, і в їх погляді він відчув прохання. Нічого не кажучи, він рішуче підійшов до яблуні і поліз за яблуками. Іванко був боязким хлопчиком, але для дівчаток, коли поруч нікого з хлопців не було, йому хотілося бути хоробрим лицарем. Раптом під ногою вломилася гілка, хлопчик ледве встиг схопитися рукою за міцний стовбур. Як же важко йому було втриматися, як страшно! Але він знав, що йому ніхто не допоможе, нікому прийти, треба подолати страх самому. Дівчатка внизу закричали, підскочили на ноги і злякано дивились на Іванка.
Однієї травневої суботи ми з однокласниками зібрались іти до лісу. Плани мали грандіозні: зварити кашу, насмажити шашликів, а ще награтись і набігатись досхочу. Аж ось нарешті всі зібралися. Перевірили, чи все взяли, і хутко рушили. Сонячне проміння пестило нас, зігріваючи уже по-справжньому. Незрівнянні аромати дарувала яскрава травнева зелень. Зупинившись на улюбленому місці, ми звично і швидко розвели вогонь, а незабаром запах польової каші уже розносився по галявині. Посмакувавши кашею, хлопці побігли грати у волейбол, за ними попрямували й дівчата.
Під час грози блискавка відчахнула від липи гілляку, на якій було грачине гніздо. З гнізда випало граченя, і Дмитрик підібрав його. Узяв хлопчик коробку з-під торта, намостив сінця й посадив туди граченя. Так і підросло воно. Дмитрик давав йому розмочену в молоці булку, а мама ще й сиром та яєчним жовтком підгодовувала. Коли з’явились у дворі каченята, граченя подружилося з ними.
Якось серед тижня до нас приїхала із села бабуся. Вона привезла із собою багато гостинців: домашньої випічки хліб (смачніше й пахучіше його на світі немає), домашнє молоко й сметану, домашні курячі яйця з оранжевими жовтками, смачні яблука й мені на зиму - теплі вязані шкарпетки. Коли приїжджає бабуся, я завжди скасовую всі справи й сиджу з нею в будинку. Мене не розуміють ні батьки, ні друзі. А мені подобається, що від бабусі іде запах протопленого будинку, а одяг її чомусь пахне травами в будь-який час року, коротко стрижене волосся просочене ароматами вітрів, а шкіра, як дитяча, пахне молоком.
Влітку я з батьками відпочивав на базі відпочинку в лісі біля річки. Наш будиночок знаходився серед сосен, їх «лапи» заглядали в наші вікна, і це було весело. Виглянувши рано вранці у вікно, я іноді бачив рудих білок, що перескакують з сосни на сосну. Якщо вони були голодні, то опускалися на землю, тому що люди підгодовували їх. Час від часу ми з батьками відправлялися до лісу на пошуки грибів і ягід, і я помітив, як птахи тривожно скрикували, і по верхівках ялин звук йшов далеко-далеко, передаючись по ланцюжку.
Кілька днів поспіль лив дощ. Я не виходила з дому. Стоячи на балконі, я слухала його шум, дивилася з вікна на каламутні потоки, які неслися по дворовому асфальту. Стовбури дерев були чорними, здавалося, вони просочені вологою. Сумно було. Уранці визирнуло сонце, небо сяяло блакиттю, і, як це буває влітку, волога миттю почала випаровуватися. Нарешті можна прогулятися. Я поспішила у парк. Де-не-де на стежках були калюжі, але й вони танули майже миттєво. Повітря було напоєне ароматом свіжої зелені, пахло травами, землею, невідомими мені дикими квітами. Птахи раділи чудовому дню. На одному із кленів я помітила білку, шо якось швидко зникла.
Почався навчальний рік. Разом з цим почалися і польові роботи - збір урозічио не тільки на колгоспних полях, а й на присадибних ділянках. Багато людні уже вправилися біля городу. Дітвора мала час погуляти на вулиці, сходити ма рибалку. Алє одного разу ми поверталися з рибалки, йшли дорогою повз городи. Ана-тол І іі звернув нашу увагу на те, що лише на городі Олексія не викопана картопля. Олексій учився з нами, але нічого нікому не говорив. Та ми всі помітили, що ні и сумний, не гуляє з нами, поспішає додому після уроків. Ми не придавали цьому ніякого значення.
Моя розповідь буде про птахів, точніше, про одного з них. Я розкажу про дятла. Одного разу я поїхав до родичів у село. Там я гуляв у їхньому саду, великому та старому.
Зразок. Літо по праву вважається святом барв. Зацвітає кожна рослина. Вийдіть у поле, на подвір’я, на лісову галявину. Придивіться до різкобарв’я квітів. Ось маки розкрили червоні капелюшки, а волошки мерехтять, наче сині зірочки. За ними визирають фіолетові дзвоники, оксамитом переливаються чорнобривці. Рясно вкрили землю рожеві польові гвоздики, білі ромашки. А ось дивна квітка аж у три барви нарядилася. Це фіалка триколірна, у неї жовті, сині й фіолетові пелюстки.
Осіннього дня ми виїхали до лісу. Був сонячний, але вже холодний день. Навкруги лежало жовте та буре листя. Я присів на галявинці. І враз завмер, бо побачив на відкритому місці руденького зайця! Він сидів просто переді мною! Заєць не відразу мене побачив. Відомо, що ці звірятка добре бачать усе з боків, а прямо перед собою недобачають.
Якось під час прогулянки в лісі бабуся зірвала невідому мені зелену рослинку. Спочатку я подумала, що вона має лікувальні властивості, але бабуся з посмішкою відповіла, що це барвінок і з ним пов’язано чимало народних звичаїв. Так я дізналася, що ця рослина зберігає зелений колір навіть під снігом, а живучість і витривалість барвінку, краса його цвіту оспівані в багатьох народних піснях.
Подорож у гори. Минулого літа тато, мама і я їздили в Карпати. Подорож була дуже цікавою. Я вперше побачив гори. Особливо вразили мене велетенські буки.
Тане осінній замріяний день, синюватий вечір м’яким покривалом спускається на землю, стираючи барви, лякаючи дзвінкою прохолодою, нагадуючи про те, що скоро вже все навкруги відцвіте, відбуяє, зблякне, пожовкне. Тане день. А за вікном гордо стоять величні дерева - каштани. Лапате листя ще тільки трошки пожовкло на кінчиках, втратило свою свіжість, але від цього зовсім не втратило своєї краси. Зеленаве, жовтувате, навіть трошки коричневе, це листя надає деревам справжньої казковості. Особливо тепер, увечері, коли, все навкруги здається незвичайним. А під деревами всипано густо маленькими полірованими м’ячиками.
Тільки-но сходить сніг навесні, до життя пробуджуються одні з найулюбленіших дерев, що ростуть у наших краях. Вони прикрашають вулиці українських міст та парки, а також ліси та поля. Вони ростуть майже скрізь. Це берези.
Я хочу розповісти вам про кота. Нещодавно я був у гостях, там і побачив цього пухнастого мурчика. Він мені дуже сподобався, незважаючи на те, що такого нахабного кота я ще не бачив у житті.
Герой моєї розповіді — це маленький кролик. Він живе в моєї сестри Каті. Звуть кролика Банні на честь героя відомого мультфільму.
Жила собі у весняному лісі квітка, схожа на синій тюльпан, її стебло було незвичайним, не таким, як в інших рослин. Воно було волохатим, з дрібно порізаним листям. Ця квітка закривала свої голубі оченята у хмарну погоду та коли наставав вечір. Вона ніби засинала. Тому й назву має таку: сон-трава.
Як відомо, ніколи миролюбний ворон не був викритий «у розбої». Але найближчі його родичі - ворона сіра - має погану репутацію. Розорює гнізда птахів,качок, чайок, лисух. Нема птаха хитрішого і підступнішого, ніж ворона сіра. Особливо вона шаленіє, коли вигодовує пташенят. Цю ворону неважко впізнати. Пташка приємного сірого кольору, а голова, шия, крила і хвіст - чорного. Цорні дзьоб і лапи. Ворона - чудовий будівельник, хоч ніяких спеціальних навчальних закладів, звісно, не закінчувала. Гніздо вона будує з гілочок різної товщини, надійно зліплює одну з одною. Гнізда ворона вистилає великою кількістю вовни. Для цього вона вирушає до ферми, де живуть кози, і там знаходить чимало потрібного їй матеріалу для гнізда.
Сьогодні я запізнився до школи через надзвичайні події вдома. Вранці я збирався на заняття та не знайшов свого щоденника. Я шукав його всюди, а потім побачив якісь клаптики біля миски мого собаки Джека.
Шановні діти! Незабаром закінчиться навчальний рік і настануть літні канікули. Багато хто з вас поїдуть в оздоровчі табори, допомагатимуть у домашніх господарствах та в бабусь на селі. Але де б ви не були, ви зустрічатиметеся з електроустановками, оскільки електроенергія надійно зайняла своє місце як у господарстві, так і в побуті.
Вона була дуже хороша дівчинка. У неї було багато іграшок. Але вона поводилася з ними зовсім не так, як деякі інші діти. Іграшки . в неї були завжди цілі, не поламані і не розкидані по всій кімнаті. Все було гарно складено у Валиному куточку.) Лялька сиділа на маленькому стільчику або лежала’в ліжечку. Кубики були складені красивою пірамідкою. Коник теж стояв у куточку. Ще у Валі було кошеня. Воно було руденьке, пухнасте, ласкаве, і всі думали, що дуже хороше. А насправді це був страшенний пустун і розбишака.
Це було одного разу, коли моя мама зранку поїхала в село допомогти бабусі. Я ж, бажаючи, щоб мама по приїзді додому відпочила, вирішив сам пригготувати обід. Добре вимивши руки, закотив рукава сорочки, щоб не заважали, підв’язався маминим фартухом. Неслухняний чубчик сховав під хустку, бо мама завжди казала: «Світити волоссям під час обіду не можна». Спершу я хотів приготувати тільки локшину. Налив у каструлю молока, одразу ж поклав локшину, прикрив посудину, щоб вариво швидше готувалося. Тоді надумав зварити ще й овочевий суп.
На літні місяці мама з татом відвезли мене до бабусі. Довгий час у мене не виходило увійти в режим їх селища: прокидатися з появою сонця, вони називають це “з першими півнями”, гнати на випас тварин, працювати на грядках і в саду. Якось я запитала бабусі: “Навіщо так рано?” Тоді вона сказала, посміхнувшись: “А ти, онучка, вийди в город годині о дванадцять і спробуй бур’яни повисмикувати, грядки переглянути, підійди до малинник і ягідки позбирав”. На другий день опівдні, коли дрімає все село, я з бабусею вирушила на грядки.
Літні канікули - Це завжди приємно. Закінчилися уроки, позаду залишилися дзвінки, перерви, а попереду - щось дуже хороше. Разом з сестрою я з задоволенням доглядаю за нашими овочами. Ми поливаємо, прополюємо нашу зелену грядку, де ростуть редис, щавель, кріп, петрушка. І нам приємно, коли мама за обідом каже: «Ах, який смачний салат з ваших овочів! Розумничка, мої дівчатка, мої помічниці! »Влітку є час і з подружками погуляти, і в ігри пограти, і в гості поїхати. Але найбільше я чекаю, коли наші батьки поїдуть з нами на море. Цього літа я навчилася нарешті плавати і щоранку стрибала від радості по дорозі до моря і назад. Мені дуже подобається море.


1-39